Станова ієрархія польської шляхти Українського Правобережжя як перешкода національній консолідації та боротьбі за відродження державності середини ХІХ ст.

Анотація

Ліквідація Польської держави наприкінці XVIII ст. визначила зміст політичної поведінки польської шляхти на ціле наступне ХІХ ст. Усвідомлюючи себе державотворчою верствою – шляхта (принаймні, освічені її представники) переймалася проблемою порятування національної гідності, а також відновлення повноти власних прав на теренах «усіх історично-завойованих земель», тобто включно з Правобережжям України. Такі переконання зумовили неминучість вибухів національно-визвольних повстань. Водночас, на середину ХІХ ст. частина шляхти була впевнена, що успіху можливо досягти лише за умови загальнонаціональної консолідації усіх верств соціуму, включно із селянами. Проте, в аристократичних колах (найбільш заможної шляхти) переважаючими залишалися бажання зберегти станову ієрархію та власні привілеї недоторканими. Крім того, політика Російської імперії була спрямована на те, аби максимально поглиблювати протиріччя поміж представниками різних щаблів шляхетської ієрархії, й така політика була успішною. Разючі контрасти характеру життя представників різних щаблів ієрархії шляхетської верстви – у повсякденному побуті, у ставленні до освіти, фізичної праці тощо – позначилися у різних проектах (баченнях) реалізації жаданої мети, а відтак завадили її здійсненню.