Органи цензури в українській державі доби національно-визвольних змагань (1917-1921 рр.)

Анотація

Стаття розкриває розвиток цензурних органів у постімперському просторі української держави за різних політичних режимів доби національно-визвольних змагань 1917-21 рр.

Автор прийшов висновку, що не дивлячись на те, що революційні події 1917 року мали демократичний характер, усі режими, які намагалися контролювати українські землі, не відмовилися від такого інструменту контролю за суспільством як цензура. Подібне ставлення до цензури вчергове підтверджує, що даний інструмент під час війни та політичної кризи відіграє якщо не ключову, то особливо важливу роль як інструмент контролю над суспільною думкою, забезпеченням стабільності та захисту національної безпеки й загалом держави.

За доби національно-визвольних змагань уряди використовували цензуру для обмеження інформації, яка могла викликати паніку, підірвати бойовий дух війська чи надати перевагу супротивнику. Загальним для усіх національних урядів була спільна боротьба з більшовицькими ідеями, які поширювалися не лише через пресу, а й шляхом листів, брошур і листівок. Найбільш послідовними у реалізації жорсткої цензури були гетьманський і радянський режими, які спиралися на інструменти військово-політичного контролю.

Таким чином, цензура у період війн і криз є подвійним явищем: вона може бути необхідною для збереження стабільності та безпеки, але водночас несе загрозу для демократичних цінностей і прав людини. Оптимальне використання цензури у таких умовах передбачає баланс між необхідністю контролю та забезпеченням свободи інформації.