Старожитності Лукомор'я

Пропаганда Галлієна в контексті легітимації імператорської влади

Тимофій Червонюк — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Метою статті є дослідження пропаганди Галлієна в період 260-268 років та аналіз її впливу на владу імператора. Після захоплення в перський полон у битві біля Едеси імператора Валеріана, Галлієн став одноосібним правителем Римської імперії. В цей час держава зазнає поразки від військ шахиншаха Шапура І та потерпає від набігів варварів. До цього додаються узурпації та заколоти проти імператора. Внаслідок однієї з таких узурпацій під проводом Постума, Галлієн втрачає фактичний контроль над значною частиною імперії. Така хитка політична ситуація на початку правління змушує Галлієна вдаватися до пропаганди в якості інструменту зміцнення своєї одноосібної влади. Використовуючи монети – своєрідні засоби масової інформації доби античності, та написи на них, імператор намагався надати певний образ собі та своєму правлінню. Упродовж років пропаганда Галлієна змінювалася в залежності від наявної політичної обстановки, адаптуючись до нових реалій. Пропаганда була лише складовою системи легітимації влади Галлієна, однак її успішність, у тому числі, дозволила імператору залишатися на політичній вершині в буремний для Римської імперії час.

Історія вишивки за часів правління Єлизавети I (1533-1603 рр.)

Валерія Луканець — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Історія вишивки за часів правління Єлизавети I є майже недослідженою темою в українській історіографії. Стаття дає можливість дізнатися про певні аспекти з вказаної теми та разом з тим дозволяє подивитися на історію Англії XVI ст. з нового боку, у такий спосіб розширити власне розуміння тогочасного англійського суспільства. Зокрема, у дослідженні висвітлюється інформація про види та техніки вишивки, що були популярними в єлизаветинську епоху. Визначається вплив розвитку англійських садів на розвиток вишивки. Дається короткий огляд джерел, які надихали на створення вишивки. А також досліджується професія вишивальниці та різниця між професійною і домашньою вишивкою. Розкриваються особливості єлизаветинської вишивки, в якій переважає національний і світський характер.

Музичне мистецтво у маєтковій культурі Правобережної України кінця XVIII – початку ХХ ст.

Ігор Кривошея — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

У статті представлений аналіз музичного мистецтва в резиденціях Правобережної України кінця XVIII - поч. XX ст. включно із вагомим впливом шляхти та польської аристократії. Розглядається музичне мистецтво як частина маєткової культури, зокрема огляд оркестрів і музикантів, а також професійних та аматорських колективів, що відіграли вагоме значення у збереженні та популяризації музичної спадщини. Висвітлено еволюцію ролі та місця музичного мистецтва в умовах культурної та політичної динаміки регіону, його поступове наповнення національними мотивами у модерну добу.

Обставини перепоховання Тараса Шевченка у листах і спогадах Григорія Честахівськогo

Віктор Воронов — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

На основі епістолярій і фрагментів спогадів члена української громади у Санкт-Петербурзі, українського художника Григорія Честахівського реконструюються обставини перевезення та подальшого перепоховання в Каневі тіла визначного українського поета, художника та громадського діяча Тараса Шевченка. Характеризується інформаційний потенціал та наукове значення листів і мемуарних нотаток Г. Честахівського для подальшого розвитку шевченкознавства. З’ясовуються витоки й особливості формування, подальшої міфологізації та сакралізації образу Т. Шевченка серед народних мас України протягом перших місяців після його смерті. Встановлюється роль Г. Честахівського та українських громадівців, з якими він контактував, у цьому процесі.

Консеквенція Польського Січневого повстання для інституту предводителя дворянства на Правобережній Україні (60-ті роки ХІХ ст.)

Ольга Барвінок — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Відлунням поразки Польського Січневого повстання у Південно-Західному Краї Російської імперії стало посилення економічного та політичного тиску на місцеве дворянство, яке у розумінні самодержавства повинне бути опорою влади. Оскільки у Київській, Волинській і Подільській губерніях інститути влади були представлені у переважній більшості службовцями польського походження, це стало приводом посилення русифікаторської політики шляхом обмеження станового самоврядування в регіоні. У статті акцентується увага на перехідному періоді зміни кадрової політики з перспективи інституту предводителя дворянства. Губернські предводителі нової генерації виступали суб’єктами посилення русифікації регіону.

Фінансування. Стаття підготовлена під час перебування на стипендіальній програмі Research Perspektive Ukraine в Німецькому Історичному Інституті у Варшаві.

Візуалізація образів української історіографії у публічному дискурсі ХІХ cт.: «відсутні патріархи» очима М. Грушевського

Володимир Ващенко, Юрій Бандура — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються механізми формування М. Грушевським своєрідного «музею образів», в уявному символічному просторі якого визначалося місце «патріархів» української культури ХІХ ст. Цей «музей» зберігав пам’ять історика про візуальні портрети тих значущих інших, з якими була пов’язана його генеалогія — як реальна, так і символічна. Аналітичною основою дослідження «музею образів» М. Грушевського є постструктуралістська інтерпретація знакової статті 1902 року – «Друга вистава образів Ів[ана] Труша». Поява цього тексту М. Грушевського тлумачиться як результат «роботи скорботи» історика за втраченим батьком – Сергієм Грушевським, котрий помер у 1901 р. Відповідником мертвого батька в реальній генеалогії М. Грушевського став образ «патріарха» І. Нечуя-Левицького, з фігурою якого була пов’язана символічна генеалогія історика: саме цей знаковий український письменник ввів у поле белетристичного письма гімназиста Михайла. Й саме відсутній на виставці І. Труша портрет І. Нечуя-Левицького викликав почуття суму – проєкцію скорботи за втраченим батьком у річницю його смерті. Натомість присутній на виставці І. Труша образ «патріарха» В. Антоновича, з іменем якого в українській історіографічній традиції, зазвичай, пов’язують постать М. Грушевського, естетично оцінювався останнім як «дешева ілюзія життя».

Організація діяльності Міського Товариства взаємного страхування майна від вогню в кінці ХІХ століття (на прикладі міста Харкова)

Олександр Хорошев — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядяться історія виникнення Товариства взаємного страхування від вогню в місті Харкові як одного з найстаріших подібних об’єднань Наддніпрянщини в кінці ХІХ ст. Особливу увагу автор приділяє організаційній структурі товариства, його управлінню та фінансовій діяльності. Аналіз діяльності та організаційних принципів існування Товариств взаємного страхування дозволяє висвітлити побут українського міста тієї епохи та стан соціальної підтримки міського населення. Вивчення вітчизняних традицій системи взаємного страхування майна від пожеж є важливим у процесі становлення та подальшого удосконалення сучасної системи соціальної підтримки населення, у тому числі економічного захисту населення від збитків, нанесених пожежами, бойовими діями, природними катаклізмами тощо. Тому історичний аналіз розвитку страхування може дозволити уникнути фатальних помилок у його подальшому становленні та майбутньому розвиткові нашої країни.

Одеса під владою червоних «військових начальників»: особливості військової окупації Одещини (квітень 1919 р.)

Віктор Савченко — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу формування московської військової диктатури в Одесі у квітні 1919 р., процесу формування армії «вторгнення» – 3-ї Української радянської армії, яку Москва планувала використати для війни проти Румунії та «походу на Європу». Московський колоніалізм проявився у тому, що всі владні рішення приймалися «посланцями Москви», які формували військові структури, надзвичайні методи влади, відсторонивши від прийняття владних рішень місцеве самоврядування та ради. Військові структури червоної армії в Україні формувалися з місцевих повстанців, які були введені в оману примарними обіцянками більшовиків. На плечі повстанців та їхніх ватажків сідали нові господарі життя – московські більшовицькі керівники та червоні військові командири, що перетворювали життя в містах і селах України на надзвичайний військовий режим. У той же час ці «лідери охласу» так і не змогли організувати на Півдні України чітку структуру військового командування та міської влади. Повний хаос в управлінні, «війна штабів», доповнювалася колонізаторською політикою червоних окупантів українських теренів. У квітні 1919 р. Україна була в стані гострого соціального, політичного та національного конфлікту, повстанці, з яких складалися частини 3-ї української радянської армії не підтримали утвердження «військового комунізму» й сама ця армія створювалася як примарне формування з вкрай завищеними показниками особистого складу.

Утвердження та діяльність сестер Чину св. Василія Великого на Закарпатті та Пряшівщині у 20-х роках ХХ ст.

Ігор Ліхтей — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Питання про організацію на Закарпатті обителі сестер василіянок постало на порядку денному восени 1921 р. Саме тоді активізувалися перемовини між монастирем сестер Чину св. Василія Великого (ЧСВВ) у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) і духовними та світськими особами в Ужгороді, прихильними до ідеї поширення їхньої діяльності на теренах краю. Відтак зі Станіславова до Ужгорода прибули перші дві черниці та було започатковано процес створення монастиря. Щоправда, утвердження в Ужгороді сестер василіянок, кількість яких на початку 1922 р. зросла до п’яти, проходило з неабиякими труднощами. Адже на той час на Закарпатті не було належних умов для повноцінного функціонування чернечої обителі. Тож влітку 1922 р. сестри василіянки переїхали до Пряшева. Там вони перебували до осені 1924 р. За цей період сталися зміни в керівництві Мукачівської єпархії. У 1924 р. її новим очільником став єпископ Петро Гебей. На його побажання у вересні того ж року три черниці василіянки повернулися з Пряшева до Ужгорода. Так розпочалася їхня подвижницька місія на Закарпатті. Монахинь відразу ж було залучено до роботи в інтернаті для дівчат. У 1929 р. на Закарпатті налічувалося 28 сестер ЧСВВ. Вони опікувалися двома інтернатами й одним сиротинцем. Кілька василіянок залишилося на Пряшівщині. Там у їхньому віданні перебував сиротинець.

«Ведмежа послуга своїй нації»: пропаганда проти створення дивізії Ваффен-СС «Галичина» (травень-червень 1943 року)

Оксана Хом’як — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано риторику ключових противників створення дивізії Ваффен-СС «Галичина» на початковому етапі кампанії рекрутування у травні-червні 1943 р. Окремо висвітлено поширення чуток і спроби протидіяти їм.

У статті з’ясовано, що риторика польської пропаганди щодо українського питання зумовлювалася бажанням залучити українців до здійснення власних цілей, уявним образом повоєнної Польщі та польсько-радянських відносин. Показано, що залучення українців до німецької дивізії польське підпілля розглядало як свідчення політичної недалекоглядності. Зроблено акцент на формуванні негативного образу добровольців як неосвічених селян, яких рекрутували за допомогою примусових методів. Іншим засобом контрпропаганди стали різноманітні чутки про «гарматне м’ясо», «інший спосіб вивезти в Німеччину» тощо, які на думку УЦК, поширювалися саме польською стороною. Аналіз документів УЦК та українського руху Опору показав повне несприйняття політичних поглядів і методів діяльності один одного. Попри те, що офіційно ОУН(б) засудила ідею служби українців у німецьких військових формаціях і пропонувала власну альтернативу – поповнювати ряди українського підпілля, провідники на місцях часто керувалися власними міркуваннями, зазвичай не протидіяли і/або наказували/заохочували вступати до дивізії в час, коли створення УПА тільки розпочиналося в Галичині.

Важко сказати, наскільки ефективною була контрпропаганда в період «дивізійної ейфорії» травня-червня 1943 р. Втім, дані звіту ВУ від 30 жовтня 1943 р. дозволяють побачити, що з 19 047 осіб, які отримали виклик на військове навчання, тільки 11 578 осіб таки розпочали свій вишкіл. Це дозволяє припустити, що в умовах зміни загального контексту й індивідуальних обставин дискусія та сумніви щодо зробленого раніше вибору таки були.

Нормативна база функціонування художніх промислів УРСР у повоєнний період (1944-1949)

Тетяна Кароєва, Валентина Гребеньова — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

У статті характеризується нормативна база функціонування художніх промислів УРСР в кооперативному секторі економіки повоєнного часу до 1949 р., коли ліквідували мережу обласних і міжобласних художніх промислових спілок (художпромспілок) і підпорядкували артілі безпосередньо республіканському центру. З’ясовано, що до складу нормативної бази входили документи органів різного рівня державного управління: союзного, республіканського й обласного. Ними визначалися напрямки розвитку художньої промислової кооперації й основні організаційні способи розв’язання її проблем. Деякі документи ухвалювалися також ЦК ВКП(б) або ЦК КП(б)У, що надавало їм більшої значущості. У системі галузевого функціонування нормативні акти теж продукували за вертикаллю, але кооперативного управління, до складу якого входили Українська кооперативна промислова спілка, Українська, міжобласні й обласні художпромспілки. Їх нормативна творчість (інструкції, положення, правила, статути) здебільшого стосувалася поточного функціонування кооперативних підприємств. Назагал нормативна база діяльності художніх артілей досліджуваного періоду сприяла самостійності їх функціонування.

Стратегеми українських і російських військ під час боїв на Чернігівщині (лютий – квітень 2022 р.)

Вадим Задунайський — пт, 01 бер 2024 00:00:00 +0200

Сили оборони України боронили Чернігівщину з 24 лютого – до 6 квітня 2022 р. Під час бойових зіткнень Збройні Сили України успішно використали військові хитрощі (стратегеми). Під час їх класифікації використано авторський підхід, розроблений у попередніх публікаціях (на основі дослідження особливостей воєнного мистецтва козаків та їх спадкоємців часів Української революції 1917-1921 рр., а також під час аналізу бойових дій на Харківщині, Сумщині та Миколаївщині весною 2022 р.). Українські війська у боях на Чернігівщині набагато успішніше застосовували військові хитрощі, ніж російські війська. Гадаємо, що однією з причин такого успіху є позитивний вплив самобутньої козацької спадщини. Сучасні українські воїни використовували військові хитрощі за прикладом козаків XVI-XІХ ст. та українських воїнів 1917-1921 рр.

Загалом Сили оборони України успішно застосували 9 стратегем, серед яких особливо ефективними були 5: «Заскочити» (несподівана атака), «Руйнація запілля» (руйнування тилових баз противника), «Бий у пику – ноги самі впадуть» (удар у найважливіше місце ворога), «Шарпанина» (короткі атаки на широкому фронті) та «На всі боки» (одночасне ведення боїв на різних ділянках фронту). Російські війська спробували використати 8 стратегем, але більшість з них виявилась малоефективною. Сили оборони України в боях за Чернігівщину підтвердили високий рівень воєнного мистецтва, зокрема й щодо використання стратегем. І це сприяло швидкому звільненню тимчасово окупованих російськими військами територій Чернігівської області та сусідніх регіонів України.