Старожитності Лукомор'я

Світлій пам’яті невтомної трудівниці Ірини Миколаївни Шарафутдінової (1929-2024)

Віталій Отрощенко, Віктор Фоменко — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Світлій пам’яті невтомної трудівниці Ірини Миколаївни Шарафутдінової (1929-2024)

Побут вихованців Київської духовної семінарії у першій половині ХІХ ст.

Віталій Тацієнко — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

У статті зроблено спробу показати побут вихованців Київської духовної семінарії у першій половині ХІХ ст., зокрема: житлові умови, харчування, одяг. Семінаристи, які перебували на повному, або половинному утриманні, проживали у гуртожитках. Своєкоштні вихованці, з огляду на нестачу місць – в орендованому житлі. Харчування було недостатнім та одноманітним. Через нестачу фінансування норми семінарського статуту щодо забезпечення семінаристів одягом виконувалися не повністю. Зокрема, вихованці не отримували верхній одяг. У перші роки існування семінарії складним питанням залишалося забезпечення вихованців визначеними статутом ліжками та постільною білизною, проте з часом ситуація із фінансуванням покращилася.

«Утопічний» аспект «загальноруської» історії: рецепція М. Гоголя

Юрій Бандура — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

У 1852 р. в Москві помер Микола Гоголь, однак його творча спадщина продовжує жити у текстах, таких, як «Тарас Бульба», «Ніс», «Шинель», «Ревізор», «Мертві душі» й ін. Фактично відтоді і дотепер національна ідентичність М. Гоголя, його культурно-мистецький вплив на майбутні покоління, який годі переоцінити, досі видаються наріжним каменем української та російської історіографії, враховуючи, що поза літературознавством роль Гоголя як інтелектуала та християнського мислителя привертає дедалі більшу увагу. Так, попри рефлексії над викликами сучасності, письменник, з одного боку, послідовно реагував на націєтворчі процеси у межах Російської імперії, з іншого – зважав на суспільне життя провідних європейських країн. Відповідно, однією з таких Гоголевих рефлексій, врешті-решт, став осмислений імперіальний образ Русі як національної ідеї та культурного міфу, що досліджувався та формувався у період загальнослов’янського романтизму першої половини ХІХ ст. У зв’язку з цим у статті розглянуто історіософську концепція «загальноруської» історії М. Гоголя з погляду утопічних і темпоральних проекцій на українське минуле і з української перспективи.

Матеріали архівних фондів ЦДІАК України як джерело з історії Києво-Видубицького Михайлівського чоловічого монастиря ХІХ – початку ХХ ст.

Олександр Чучалін — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено огляду корпусу джерел архівних фондів ЦДІАК України, пов’язаних з історією Києво-Видубицького Михайлівського чоловічого монастиря – відомого духовного центру ХІХ – початку ХХ ст. Автором згруповано та проаналізовано матеріали архівних фондів, охарактеризовано їх інформаційний потенціал. Встановлено, що у монастирській діловодній документації зафіксовані земельні володіння обителі, її доходні та витратні сторони, зміни у майновому стані, побудова культових і господарських споруд, організація благодійницької та просвітницької діяльності.

Завданнями статті є не лише дати характеристику наявним архівним джерелам з історії монастиря, а й визначити ключові напрями можливих досліджень минулого обителі для майбутніх дослідників. Основну увагу приділено саме писемним джерелам, сконцентрованим в окремому фонді ЦДІАК України.

Станова ієрархія польської шляхти Українського Правобережжя як перешкода національній консолідації та боротьбі за відродження державності середини ХІХ ст.

Юрій Земський — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Ліквідація Польської держави наприкінці XVIII ст. визначила зміст політичної поведінки польської шляхти на ціле наступне ХІХ ст. Усвідомлюючи себе державотворчою верствою – шляхта (принаймні, освічені її представники) переймалася проблемою порятування національної гідності, а також відновлення повноти власних прав на теренах «усіх історично-завойованих земель», тобто включно з Правобережжям України. Такі переконання зумовили неминучість вибухів національно-визвольних повстань. Водночас, на середину ХІХ ст. частина шляхти була впевнена, що успіху можливо досягти лише за умови загальнонаціональної консолідації усіх верств соціуму, включно із селянами. Проте, в аристократичних колах (найбільш заможної шляхти) переважаючими залишалися бажання зберегти станову ієрархію та власні привілеї недоторканими. Крім того, політика Російської імперії була спрямована на те, аби максимально поглиблювати протиріччя поміж представниками різних щаблів шляхетської ієрархії, й така політика була успішною. Разючі контрасти характеру життя представників різних щаблів ієрархії шляхетської верстви – у повсякденному побуті, у ставленні до освіти, фізичної праці тощо – позначилися у різних проектах (баченнях) реалізації жаданої мети, а відтак завадили її здійсненню.

Чоботарська сільськогосподарська реміснича школа: сторінки невідомої історії аграрної освіти (1907-1921 рр.)

Олександр Тригуб, Юрій Степанчук — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Історія професійної освіти на Поділлі, без перебільшення, залишається у колі малодосліджених проблем історичної науки. Саме тому автори поставили своєю метою розкрити на основі архівних документів становлення та дорадянський розвиток Чоботарської нижчої сільськогосподарської ремісничої школи імені М.С. Іваніни (с. Чоботарка, нині – с. Заболотне), яка ще не знайшла свого належного висвітлення.

Чоботарська реміснича школа постала у 1907 р. внаслідок ініціативи місцевого селянства, яке бажало дати дітям безкоштовну освіту з професійним ухилом. Ключова роль в її відкритті та початковому фінансуванні належала заможному селянину Максиму Степановичу Іваніні. Офіційне відкриття школи відбулося 20 грудня 1907 р. Фінансування школи здійснювала держава, губернське та повітове земство, чоботарська сільська громада. Школа мала три відділення: столярно-токарне, слюсарсько-ковальське та сільськогосподарське. При цьому сільськогосподарський профіль з’явився лише у 1911 р. і мав другорядне значення, тобто школа була, насамперед ремісничою. Термін навчання учнів був чотирирічним. Усі учні навчалися в одному класі, а розподіл по професіям відбувався в 2-3 класах.

Не дивлячись на позитивну динаміку свого розвитку – побудову власної будівлі, швидке поповнення майстерень устаткуванням і бібліотеки літературою, школа мала і певні вади. Так, школі були притаманні швидкоплинність викладачів і службовців та певна несталість учнівського контингенту. Якщо факт залишення учнями навчання легко пояснити – сімейні обставини, неуспішність у навчанні тощо, то швидку зміну викладачів пояснюємо важкими умовами життя у сільській місцевості та прагненням викладачів знайти місце у містечках і містах.

Попри усі труднощі часів Першої світової війни та Української революції, радянсько-польської війни та післявоєнної руйнації, навчальному закладу вдалося встояти і він до сьогодні готує фахівців для економіки подільського регіону.

Фінансування. Стаття підготовлена за результатами фундаментального дослідження «Соціокультурний простір України другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.: селянський світ» (номер державної реєстрації: 0123U101600) за підтримки Міністерства освіти і науки України.

Українське життя в повітовому місті Умань перших десятиліть ХХ ст. у висвітлені газети «Рада»

Тетяна Кузнець, Ольга Лісовська — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

У статті систематизована опублікована у щоденній україномовній газеті «Рада», що видавалась у Києві у 1906-1919 роках, інформація про культурно-громадську активність населення повітового центру – міста Умань. На хвилі посиленого інтересу дослідників до містознавчої проблематики виявляються малодосліджені аспекти міського життя та дискусійні оціночні судження, які можуть допомогти з’ясувати матеріали періодичної преси. У газеті «Рада» було уміщено близько шістдесяти публікацій про посилення українських акцентів у житті містян. Зокрема, газета повідомляла про підтримку українськими гімназистами руху за українську мову, про український репертуар Охматівського народного хору, про ініціативи уманців щодо вшанування пам’яті Тараса Шевченка, про появу нових культурно-освітніх осередків, про появу нових газет, про народні бібліотеки, створення культурно-громадських організацій – «Просвіт», про процеси українізації в армії та освіті. Усе це свідчило про утвердження української ідентичності та підвищення національної свідомості українства.

3-я Українська радянська армія у хаосі самознищення (травень 1919 р.)

Віктор Савченко — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу подій на південному заході України пов’язаних з повстанням отамана Н. Григор’єва. Розглядаючи особливості російської агресії в Україні у 1919 р., треба зазначити, що російський колоніалізм, використовуючи оманливу пропаганду, спромігся залучити значну частину мешканців України до трьох червоних армій радянського Українського фронту. Але, в травні 1919 р. частини 3-ї армії цього фронту повстали проти колоніальної політики «червоної» влади. На Півдні України отаману Н. Григор’єву вдалося підняти на повстання не тільки свою 6-ту дивізію 3-ї армії, але й частини 5-ї дивізії, радянські гарнізони Миколаєва, Херсона, Очакова, невдала спроба повстання військових фіксувалася в Одесі. Можна твердити, що в середині травня 1919 р. 3-я армія Українського фронту опинилася в стані руйнації та хаосу, з якого вона так і не вийшла до своєї ліквідації у червні 1919 р. Повстання отамана Н. Григор’єва зруйнувала тили Червоної Армії, не давши їй змоги провести запланований «похід на Європу» (захоплення Румунії), зробивши її неспроможною опиратися наступу частин армії УНР і «білої» армії. Повстання показало силу українського спротиву «червоній» диктатурі та привела до загальної кризи владних інститутів, у той же час повстанці виявили свої вади: антисемітизм, що досяг рівня погромів, недисциплінованість частин, хаотичність військового стратегічного планування.

Дипломатична діяльність УНР у спогадах М.М. Галагана

Владислав Пархоменко — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу спогадів Миколи Галагана в якості джерела з історії дипломатичної місії УНР в Румунії та Угорщині у 1918-1920 рр. Увага звертається на особистісний контекст формування мемуарних свідчень, з’ясовується ступінь їх об’єктивності, важливість наведеного фактичного матеріалу, корисність цієї інформації для відображення державотворчих процесів доби Української революції.

Наголошено, що активне залучення спогадів сприятиме формуванню доволі об’єктивної картини перебігу історичних подій, активізуватиме вивчення державотворчих процесів початку ХХ ст. вітчизняною історіографією.

Від аури твору до уявного музею: проблема копії та оригіналу твору мистецтва

Яна Качковська — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано поняття аура твору мистецтва, запропоноване Вальтером Беньяміном. Авторка з’ясовує подальший розвиток цього терміну, зокрема у працях Андре Мальро, Адама Лоу та Бруно Латура. Важливими для розуміння концепції стають терміни копія та оригінал твору. Бруно Латур та Адам Лоу розглядають копію не як похідне від оригіналу, що лише фрагментарно зберігає значення і роль, а як плідну територію для новацій. Зрештою, зроблено висновок про зв’язок концепції аури твору мистецтва, уявного та цифрового музеїв.

Історія формування китайської діаспори у США

Ірина Габро — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу процесу формування китайської діаспори у США. Китайська імміграція до Сполучених Штатів Америки має довготривалу історію та бере свій початок з XVIII ст. У статті розкрито основні етапи формування китайської діаспори у США. Автор виокремлює три ключові хвилі китайської міграції до США: перша хвиля бере початок із середини XIX ст. до 1949 року; другий етап китайської імміграції до Сполучених Штатів тривав з 1949 до 1970-тих років; третя хвиля китайської імміграції на територію Сполучених Штатів охоплює період від 1980 року до сьогодні. Основними особливостями формування китайської діаспори у США стали наслідки тимчасового економічного спаду на території КНР після культурної революції, спроби вищого класу китайського населення забезпечити кращу освіту для наступного покоління, занепокоєння з приводу повернення території Гонконгу до Китаю, спроби підвищити свій рівень доходів, ліберальна політика США щодо китайських мігрантів, які стали учасниками та свідками політичних негараздів всередині КНР, нестачі свободи слова на батьківщині.

Роль і вплив російського військового контингенту в придністровському регіоні на хід російсько-української війни: склад і спроможності ОВТ, оцінка воєнних загроз

Микола Крет, Артем Филипенко — вт, 30 кві 2024 00:00:00 +0300

У статті висвітлена історія російського військового контингенту на території Придністровського регіону Республіки Молдова (ПРРМ), проаналізований його воєнний потенціал і визначений характер воєнних загроз національній безпеці України, які становить зазначений контингент. Показана дестабілізуюча роль, яку відігравав протягом російський військовий контингент у ПРРМ з початку російсько-української війни, й особливо з початку широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну у лютому 2022 р. Висвітлений стан оснащення російського військового контингенту зразками озброєння та військової техніки, а також заходи щодо підвищення обороноздатності, що вживалися в 2022-2023 рр. Республікою Молдова.