Старожитності Лукомор'я

Політико-адміністративна система Баркідів в Іберії

Єлизавета Драченко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Після закінчення Першої Пунічної війни та придушення повстання найманців, Іберія стала для Карфагену головним центром збагачення та поповнення своїх військ перед другою війною із Римом. Після висадки Гамількара Барки у Гадесі у 237 р. до Р.Х. почалася активна фаза завоювання, яку у подальшому продовжили Гасдрубал і Ганнібал. Адміністрація Баркідів була ключовим інструментом карфагенського контролю над цим регіоном, проте через обмежене коло джерел важко реконструювати його у значній мірі. Ця стаття ставить на меті дослідити та структурувати політико-адміністративні заходи Баркідів на Піренейському півострові, що дасть краще розуміння колонізаторської політики Карфагену напередодні Другої Пунічної війни. Політика Баркідів мала яскраво колоніальних характер, із використанням місцевих природних і людських ресурсів, однак вона забезпечила та певний розвиток цих територій.

Буддійські спільноти у римському та елліністичному Єгипті

Андрій Карпенко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується взаємодія греко-римської культури з індійським світом, зокрема через присутність буддійських спільнот на території елліністичних і римських держав, зокрема в Єгипті. Проаналізовано культурний обмін між Північною Індією та Середземномор’ям, що розпочався після завоювань Олександра Македонського. Особливу увагу приділено археологічним, епіграфічним і нумізматичним джерелам, що підтверджують наявність буддійських спільнот на території Птолемеївського, а пізніше римського, Єгипту. Дослідження також акцентує на впливові морської торгівлі на відновлення контактів між Грецією, Римом та Індією у 1-3 ст. після Р.Х. Висвітлюються питання можливого впливу буддизму на культуру та релігію греко-римського світу.

Гриби античності в їжі, політиці та культурі

Владислав Водько, Євгеній Маціборко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються античні уявлення про гриби, їх класифікації та принципи, за якими вони створювалися. За допомогою корпусного аналізу текстів автори спробували проаналізувати всі доступні згадки грибів у давньогрецьких і латинських текстах античної доби, визначити роль грибів в античному раціоні та значення грибів у давньогрецькій і римській культурах (зокрема в етіологічних міфах, мовних ідіомах, забобонах і повір’ях), а також причини та сутність явища античної мікофобії. Досліджуються античні спроби штучного вирощування грибів та уявлення про їх можливе медичне використання, а також проблеми, які створювалися грибковими організмами для античної економіки. Розглянуто проблему ролі грибів у контексті визначення соціального статусу античної людини та мікологічний аспект у політичній історії стародавніх Греції та Риму.

Відносини між Римською імперією та Сасанідським царством у 235-284 роках та їхній вплив на розвиток Риму

Тимофій Червонюк — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є дослідження зовнішніх відносин між Римською імперією та Сасанідським царством у період з 235 по 284 роки та їхнього впливу на внутрішньополітичний розвиток Риму. З воцарінням Максиміна Фракійця, Римська імперія поринає у довготривалу кризу, яка триватиме п’ятдесят років. У цей час на сході утверджується правляча династія Сасанідів, яка приходить до влади у Парфії та встановлює на її теренах нове царство. Перші контакти римлян з новим сусідом починаються за правління Александра Севера, і відразу переростають у конфлікт. Надалі конфронтація буде лише загострюватися. Подібний характер відносин стане підживлювати наявну для Римської імперії політичну кризу. Болючі поразки та втрати змушуватимуть її владу реагувати на активного й амбіційного ворога. Відтак, конфлікт з персами зіграє роль зовнішнього фактору, який, разом з іншими чинниками, сприятиме трансформації Риму упродовж кризових подій середини 3 ст.

Військова революція в Європі кінця 16 – початку 17 ст.: трансформація армій та інтеграція нерегулярних сил

Ірина Міронова, Сергій Макарішин — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу глибоких трансформацій у військовій організації Європи наприкінці 16 – на початку 17 ст., що стали відомими як «військова революція». Основну увагу приділено змінам у тактиці, стратегії, масштабах воєнних дій і ролі армій у суспільстві. Особливий акцент зроблено на процесі формування регулярних армій і трансформації нерегулярних військових формувань, зокрема ландскнехтів і лісовчиків, які поступово інтегрувалися у централізовані державні структури. У дослідженні висвітлено, як еволюція військової організації сприяла адаптації до нових технологій, змін у зброї та соціально-політичних умовах, що стало основою для формування сучасних армій і державних апаратів.

Іконографія Марії Магдалини на Львівщині у 17 ст. на прикладі фрески «Оплакування» в церкві Зішестя Святого Духа

Ліна Осипчук — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу іконографії Марії Магдалини на прикладі фрескового зображення сцени «Оплакування» у церкві Зішестя Святого Духа в Потеличі (Львівщина), що датується 17 ст. Авторка досліджує художні особливості зображення цієї біблійної постаті, розглядаючи її роль у загальній композиції фрески, семантичне навантаження образу та його значення у контексті християнського світогляду.

У роботі окреслено історико-культурне тло, на якому формувалась місцева художня традиція, зокрема впливи як західноєвропейського (католицького), так і візантійсько-православного мистецтва. Особливу увагу приділено унікальному характеру уніатського середовища, яке стало своєрідним містком між Сходом і Заходом, і в якому поєднувалися різні стильові та іконографічні традиції. Зображення Марії Магдалини у фресці аналізується як приклад цього синкретизму, а також як відображення локального бачення сакральних сюжетів.

Звертається увага на те, як образ жінки-грішниці, учениці Христа та свідка Воскресіння набував особливого значення в період зміцнення уніатської церкви, а також як його інтерпретація може відображати не лише релігійні, але й соціальні та політичні впливи тогочасного суспільства, використовуючи метод іконологічного аналізу Ервіна Панофського.

Могили та пам’ятники філантропа Джона Говарда: про ставлення до пам’яті праведника після смерті

Ігор Сапожников, Сергій Аргатюк — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Після смерті Дж. Говарда у 1790 р., неподалік Херсона, на березі балки Веревчиної встановили цегляний пам’ятник-обеліск на кубічній основі, оточений кам’яними стовпами з чавунними ланцюгами. Першим мандрівником, який відвідав його у 1797 р., був австрієць Б. Гакет, але описи та малюнок Р. Хербера і Е. Кларка 1800 і 1806 рр. значно відоміші. Тоді ж граф В. Потоцький мав намір перепоховати прах Дж. Говарда в маєтку Ковалівка на Поділлі.

У 1817 р. Олександр І, за ініціативи проф. А. Дегурова, наказав реконструювати пам’ятник і встановити на ньому сонячний годинник: обеліск замінили на мармурову колону близько 1822 р. У 1818 р. вирішили звести новий обеліск біля херсонської тюрми і цвинтаря та зробити годинник на ньому. У 1825 р. граф М. Воронцов запропонував встановити сонячний годинник і на надгробку (за заповітом). Мармурову дошку замовили в Італії, але не отримали вчасно через війну з Туреччиною. У 1822 р. з Англії надіслали гіпсовий медальйон з профілем Дж. Говарда та відлили його в бронзі. Для його встановлення змінили проект пам’ятника-обеліска; усі роботи з реконструкції завершили у 1828 р. У 1831 р. сонячний годинник зайняв своє місце і на надгробку, навколо якого звели нову огорожу.

Після 1840 р. могилу намагалися пограбувати, а в 1851 р. цвинтар на хуторах Степанівських (на землі Гунаропуло) огородили кам’яною стіною. Пізніші дані про стан могили, надгробка й огорожі відсутні аж до перепоховання праху Говарда на цвинтарі с. Степанівка в 1957 р., при цьому влада пояснила його необхідністю розширення кар’єру для видобутку каміння. Крім того, у статті описані пам’ятні урочистості в Херсоні з приводу 100-річних роковин філантропа.

Діячі українсько-польського політичного руху 50-70-х років 19 ст. і Південна Україна у повідомленнях дипломатичної служби Російської імперії (за матеріалами Державного архіву Одеської області)

Олена Бачинська — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті вперше на основі повідомлень послів і консулів Російської імперії досліджується питання ролі Південної України в українсько-польському русі 50-70-х років 19 ст. Діячі цього руху розглядали Одесу та Південну України, як стратегічно важливий регіон у подіях Східної війни 1853-1856 рр., Січневому повстанні 1863-1864 рр. та його наслідках. Роль і значення Одеси полягала не лише у комунікативній ролі, бази для зберігання та розповсюдження зброї, накопичення фінансів, безпосереднього плацдарму для бойових дій. Вона полягала також і в складанні нового геополітичного погляду на регіон, який став складовою частиною української або польської державної ідеї. Повідомлення дипломатів Російської імперії – послів у Стамбулі (Константинополі), Яссах, консулів у Галаці та Тульчі, що зберігаються у Державному архіві Одеської області, дають характеристику діячам українсько-польського політичного руху 50-70-х років 19 ст.

Проблеми організації життєдіяльності установ земського самоврядування у системі функціонування ліберальної опозиційної фронди Чернігівської губернії (1880-х рр.)

Назар Котельницький — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлюється діяльність ліберальної опозиційної фронди Чернігівської губернії у сфері організації та забезпечення функціонування та життєдіяльності установ земського самоврядування 1880-х років.

Автор прийшов висновку про те, що досліджувані проблеми займали вагоме місце у системі координат функціонування земської ліберальної партії Північної України. Опозиціонери наполегливо шукали одиниці інфраструктури, яку можна було придбати у власність і яка виконувала роль місць постійної дислокації для інститутів місцевого самоврядування – земського, селянського, судового й інших. Крім цього, із земських бюджетів фінансувалися відновлювально-ремонтні роботи вказаних приміщень.

Земські ліберали постійно працювали над удосконаленням організаційної структури системи земського самоврядування, регулярним збільшенням фінансування відповідних органів, посиленням контрольно-наглядових функцій з метою мінімізації проявів корупції та зловживань у галузі.

Прогресисти клопотали перед верховною владою про принципову необхідність впровадження виборності керманичів повітових і губернських земських зібрань, неможливість суміщення діяльності в інститутах місцевого самоврядування з державною службою, фінансове забезпечення відряджень посадових осіб, формування пенсійного фонду для земських службовців.

Члени опозиційної аристократичної фронди регіону турбувались про забезпечення принципу публічності у діяльності земських установ, шляхом видання комплексу друкованої продукції.

Ліберальні земці Північного Лівобережжя приділяли особливу увагу проблемам захисту виборчих і політичних прав кандидатів у депутати земських зібрань, віддаючи пріоритет у цій сфері публічній юриспруденції, тим самим забезпечуючи легальність і легітимність ідеологічної боротьби з центральною та регіональною бюрократією. Репрезентанти земської ліберальної партії Чернігівської губернії робили усе залежне від них, щоб система земського самоврядування у досліджуваний період на організаційному рівні була стабільною та сталою.

Микола Бунге та його внесок у розвиток сільського господарства Наддніпрянської України 19 – початку 20 ст.

Ігор Кривошея, Наталія Тацієнко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються політичні й економічні аспекти діяльності М. Бунге, у контексті загальноросійських реформ 19 – початку 20 ст. та їх вплив на розвиток сільського господарства Наддніпрянської України. Особлива увага приділяється впливу аграрних реформ М. Бунге на соціально-економічні процеси у регіоні, зокрема на становище селянства та розвиток ринкових відносин. Показано, що його політика заклала основи для подальших економічних перетворень у регіоні, сприяючи формуванню ринкової економіки та інтеграції України до загальноімперської господарської системи.

Одна жіноча історія в минулому міста Умань кінця 19 – початку 20 століття

Тетяна Кузнець, Катерина Гноєва — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті вперше використано «Спогади» Олександри Крамаренко за 1870-1927 роки для реконструювання її образу як звичайної жінки, яка виявилася неординарною, цілеспрямованою, обдарованою та духовно багатою особистістю. Комплекс «Спогадів» складає більше тисячі сторінок, присвячених життєвому шляху самої Олександри та її оточенню. В Умані проявився її характер, рівень інтелекту, наполегливість і послідовність.

Олександра активно долучилась до реформування громадської бібліотеки, перетворивши її із занедбаного закладу в осередок культури та національно-культурного життя. Зі «Спогадів» відомо, що вони з чоловіком – відомим уманським лікарем Юрієм Крамаренком – с ворили уманську філію Київського Товариства Грамотності. Важливим просвітницьким напрямком їх громадської діяльності була організація лекцій для уманської інтелігенції. Лекції з різної тематики читали як приїжджі з Києва лектори, так і сама Олександра Крамаренко. По приїзді до Умані, лектори зупинялися у Крамаренків, де відбувалось зацікавлене спілкування і таким чином їх власний будинок теж став частиною культурно-просвітницького простору Умані. Рівень піклування про бібліотеку, активна життєва позиція Олександри Крамаренко свідчили про непересічність її особистості.

Кривава лазня у «Дні Свободи»: свідчення лікарів одеської «Швидкої допомоги» про жертви єврейського погрому 18-21 жовтня 1905 р.

Віктор Савченко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

Події жахливого єврейського погрому 18-21 жовтня 1905 р. в Одесі майже не вивчені вченими та поверхнево відображаються в український історіографії. Дослідження подій погрому дає змогу твердити про те, що провокації, які передували погрому, влаштовували як представники місцевої влади, поліцейські та військові, так і революціонери (соціалісти-революціонери, анархісти), що прагнули підштовхнути населення до загального повстання проти імперської влади.

У статті аналізується унікальне історичне джерело, що було недосліджене істориками – доповіді-свідчення лікарів одеської «Швидкої допомоги» (жовтень-листопад 1905). У цих свідченнях фіксувалися випадки, коли погром починався з нацьковування поліцейських на єврейське населення Одеси, з організації біля поліцейських ділянок (керівництвом цих ділянок) натовпів так званих «православних маніфестантів», частина з яких, через кілька годин перетворювалася у погромників. Чини поліції, війська, адміністрації мали надію мати матеріальний і політичний зиск з майбутнього погрому, бажаючи помститися «революціонерам» за політичні зміни жовтня 1905 р. та напади на поліцейські дільниці.

Можливо стверджувати, що погром в Одесі почався у другий половині 18 жовтня 1905 р. з подій як у самому центрі міста, так і на його околиці «Молдаванці». Значна частина так званих «православних маніфестантів», вже 19 жовтня 1905 р. взяла участь у погромі під гаслами «за вєру, царя і отєчество». Частина військових імперської армії, під керівництвом офіцерів, допомагала погромникам, стріляла у «самооборонців», обстрілюючи мирні квартали, прикривала військовою силою юрби погромників, беручи участь у грабунках під час погрому. Можна твердити, що погром в Одесі був організований керівництвом міста, вищими поліцейським чинами й окремими військовими командирами гарнізону міста.

З історії військово-морської думки: обговорення концепції «малої війни» на морі на сторінках журналу «Морской сборник» у 1927-1928 рр.

Сергій Курдюк, Руслан Соколовський, Артем Филипенко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У 1920-ті роки на сторінках журналу «Морской сборник» розгорнулася дискусія щодо перспектив розвитку Робітничо-Селянського Червоного Флоту та його стратегії у майбутній війні. Дискусія розгорнулася між представниками т.зв. «старої школи», які вважали за необхідне розвивати військовий флот, здатний забезпечити «володіння морем», і та т.зв. «молодою школою», яка відстоювала ідеї «малої війни» на морі та необхідність розбудови «малого флоту».

Серед представників «молодої школи» – представники покоління флотських командирів, яке мало бойовий досвід часів «громадянської війни»: Ромуальд Муклевич, Іван Лудрі, Костянтин Душенов, Олександр Якімичев та інші. Основними аргументами прихильників концепції «малої війни» були складна фінансова й економічна ситуація в СРСР, яка обмежувала можливості побудови великих кораблів, а також відсутність у Радянського Союзу агресивних намірів, а відтак і потреби у потужному флоті, основу якого складали б лінійні кораблі. Учасники дискусії намагалися відповісти на питання: «що таке «мала війна»?», «що таке «малий флот»?», «якою може бути тактика «малого флоту»?».

Відповідно до цих поглядів реалізовувалися перші кораблебудівні програми СРСР. Концепція «малої війни» не пройшла перевірки на практиці. Через 10 років після дискусії Радянський Союз обрав «класичний» підхід до розбудови флоту, основу якого мали складати лінійні кораблі. Теорія «малої війни» стала одним з етапів розвитку військово-морської думки в СРСР. Проте, вона представляє інтерес як спроба осмислити роль і завдання флоту у нових економічних реаліях, знайти можливість забезпечити захист морських інтересів держави доступними на той час засобами. Для сучасної України концепція «малої війни» на морі представляє інтерес з огляду на досвід російсько-української війни, де Військово-Морським Силам Збройних Сил України довелося воювати з противником, який мав кількісну та якісну перевагу.

Діяльність районних пожежних інструкторів в УСРР у другій половині 1920-х рр.

Михайло Харламов, Людмила Гонтаренко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядаються загальні питання діяльності районних пожежних інструкторів в Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) у другій половині 1920-х років. Аналізуються малодосліджені та недосліджені питання взаємодії районних пожежних інструкторів із представниками органів центральної та місцевої влад.

Зроблено висновок, що незважаючи на певні проблеми у вогнеборчій галузі у народному господарстві, у досліджуваний історичний період районні пожежні інструктори достатньо добре справлялися із попередженням і профілактикою вогняної небезпеки в українській республіці. Однак, слід зауважити, що ефективність профілактичної роботи у сфері пожежної охорони районних вогнеборчих інструкторів залежала від професіоналізму, досвіду та професійного освітнього рівня останніх. Адміністративно-територіальна реформа з ліквідації округів в УСРР, що була проведена у 1930 році, призвела до ліквідації інституту районних пожежних інструкторів, що достатньо позитивно впливав на стан пожежної безпеки в українській республіці.

Еволюція скандинавської моделі солідаризації в 70-80-х рр. 20 ст. (на прикладі Фінляндії)

Анатолій Гончаренко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено еволюцію скандинавської моделі солідаризації в 1970-80-х рр. (на прикладі Фінляндії). На початку 1970-х рр. у країнах Скандинавії спостерігається зменшення темпів економічного зростання та загострення кризових явищ в економіці. У Фінляндії у цей час переглядають підходи щодо державних соціальних гарантій, активізується приватний ринок соціальних послуг.

У 1980-х рр. головним завданням уряду Фінляндії було зменшення темпів інфляції, що відбувалося у контексті ситуації в країнах Північної Європи. Складна економічна ситуація в Фінляндії призвела до переходу від державно-адміністративної моделі управління до ринкової, внаслідок чого провідна роль держави як визначника соціально-економічного розвитку значно зменшилась.

У 1980-х рр. у Скандинавії посилюються прояви індивідуалістичних напрямів, що детермінує зростання політичної та корпоративної конкуренції. Використання засобів масової інформації та комунікації дозволило практикувати методи, які раніше не були властиві корпоративній культурі Фінляндії. Це, перш за все, лобіювання інтересів, зрощування громадських, профспілкових і корпоративних організацій з політичними, що призвело до змін в існуючій системі представництва інтересів.

Вплив ідеологічних конфліктів на суспільний розвиток Центрально-Східної Європи у 20 ст.

Вікторія Михтуненко — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено ідеологічні конфлікти, що відбувалися у Центрально-Східній Європі в 20 ст., та їх вплив на суспільний розвиток регіону. Автор аналізує витоки протистояння між тоталітарними та демократичними режимами, зокрема конфлікти між комунізмом, фашизмом і ліберальною демократією. Окрему увагу приділено впливу ідеологічних протиборств на політичні процеси, соціальні трансформації та національну ідентичність. Автор приділяє особливу увагу наслідкам Другої світової війни, встановленню комуністичних режимів, холодній війні та трансформаційним процесам наприкінці століття.

У статті розглядається як ідеологічні розбіжності спричинили масові репресії, революційні рухи, зміни державних кордонів і формування нових політичних структур. Матеріали статті дають змогу краще зрозуміти історичні передумови сучасних соціально-політичних тенденцій у даному регіоні.

Ісламський чинник як детермінанта зовнішньої політики та безпеки Франції на сучасному етапі

Людмила Вовчук, Валерія Чайка — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлюються особливості розвитку та зміни міграційної політики у Франції, яка докорінно впливає на векторальність зовнішньої та безпекової політик країни та ЄС загалом. Ісламізація Франції, викликана її відкритою міграційною політикою та толерантним ставленням до іммігрантів, перетворилася на «бомбу сповільненої дії». Мусульманські громади швидко зростають і зміцнюють свої позиції у французькому суспільстві, відстоюючи свої соціально-економічні, релігійні права й інтереси.

На цьому тлі, особливо у зв’язку з терористичними атаками, які не припиняються з 2015 р., у французькому суспільстві зростає недовіра до мусульман. Більшість французів сприймають іслам як «загрозу республіці», що тим самим призводить до міжконфесійних непорозумінь, конфліктів і проявів тероризму. Така ситуація простежується і в інших країнах ЄС, де є значна присутність мусульманського населення. Як наслідок Франція змушена здійснювати низку заходів як на державному, так і регіональному рівнях з метою як мінімізації впливу ісламського чинника у країні, так і збереженні своїх національних інтересів у мусульманських країнах Магрибу, Африки та Близького Сходу.

Фінансування: Стаття підготовлена за підтримки Європейської Комісії в рамках модулю Жана Моне «Спільна політика безпеки та оборони Європейського Союзу: виклики, пов’язані з війною в Україні» (ESEDEP) (No101127823 —ESEDEP-ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH).

Співпраця в енергетичній сфері між Пакистаном і Китаєм у межах проєкту китайсько-пакистанського економічного коридору

Ірина Тихоненко, Ілля Берділа — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано рівень співробітництва Китаю та Пакистану у форматі реалізації Китайсько-пакистанського економічного коридору (КПЕК). Авторами було виокремлено основні напрямки інвестицій Китаю в енергетику Пакистану в рамках економічного коридору: 1) Теплова енергетика – ТЕС у порту Касім, ТЕС у пустелі Тар; 2) Гідроенергетика – ГЕС Кохала, ГЕС Махр, ГЕС Сукі Кінарі; 3) Атомна енергетика – АЕС Карачі. Окремо відзначено динаміку роботи над відновлюваними джерелами енергії – вітрові та сонячні електростанції (вітрова електростанція Сачал).

Під час дослідження було охарактеризовано інституційний рівень забезпечення функціонування КПЕК – структурні підрозділи, організації та міністерства обох країн, які відповідають за роботу над втіленням пунктів проєкту в життя. Авторами був зроблений висновок, що здобутки енергетичного виміру КПЕК є досить значним, але попереду залишається низка необхідних спільних дій та інвестицій, а враховуючи регіональний характер протистояння між Китаєм і Пакистаном з одного боку, та Індією – з іншого, є деструктивні фактори, що впливають на ефективність проєкту. Адже, гідроенергетика та використання водних ресурсів у трикутнику Китай-Пакистан-Індія мають конфліктогенну складову, зважаючи на пакистансько-індійське суперництв щодо Кашміру.

Збереження пам’яток нерухомої культурної спадщини Одеси, як новий сучасний український бренд

Євген Юраш — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті вперше досліджується історія пам’ятки нерухомої культурної спадщини, що збереглися на території одного з районів міста Одеси і має бути внесена в реєстр нерухомих пам’яток України, вона є історичною культурною спадщиною міста. Зокрема, це територія межі Середнього та Великого Фонтана, де знаходились дачі таких відомих чиновників як Г. Маразлі та Ф. Дерібаса. Відомо, що від їхніх маєтностей нічого не залишилось. Виявлено частину монументальної споруди на території Середнього Фонтану, колоподібної або підковоподібної форми кінця 19 – початку 20 ст. З’ясовано, що територія сучасного Київського району Одеси стала осередком зберігання залишків нерухомої культурної історичної спадщини стилю «історизму» – тобто стилізації одного з відомих давніх стилів. Виявлена пам’ятка розміщена на території одного зі спортивних комплексів, керівництво якого планує його реставрацію та можливість публічного відвідування. Це може стати новим сучасним брендом і прикладом ставлення до пам’яток історичної спадщини.

Іран і ядерна угода: геополітичні сценарії майбутнього

Юлія Покотило — чт, 01 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз трансформації ядерної політики Ірану у контексті сучасної геополітичної ситуації. Розглянуто етапи розвитку іранської ядерної програми, вплив міжнародних угод, санкційного тиску та ключових зовнішньополітичних акторів на формування регіонального порядку. Особливу увагу приділено стратегічному партнерству Ірану з Китаєм і Росією, а також впливу війни в Україні на зміну вектора іранської зовнішньої політики.

У статті запропоновано три можливі сценарії майбутнього розвитку ситуації: збереження статусу порогової держави, активна ядерна мілітаризація або повернення до дипломатичних переговорів. Автори акцентують на важливості формування нової стратегії, яка враховує безпекові виклики, інтереси Ірану та потреби глобальної стабільності.