Старожитності Лукомор'я

Комплекс пам’яток території й округи Більського городища: підсумки досліджень 2025 року, перспективи подальшого вивчення та збереження

2026-05-11T13:33:37+03:00

Представлено результати розвідкових обстежень (із закладанням шурфів) 2025 року у межах західної та східної околиць Більського городища – найбільшої фортеці скіфського часу на території Європи. Роботи здійснювалися, з-поміж іншого, у північній окрузі Східного укріплення (в межах і за межами Великого укріплення). На цій місцевості нових ділянок із наявністю культурного шару у поточному сезоні не вдалося зафіксувати. Неподалік, у межах відомого в науці поселення (із зоною унікального ґрунтового некрополя скіфського часу) в урочищі Барвінкова Гора, вивчався східний сектор вказаної пам’ятки. Розвідками у західній окрузі Західного укріплення Більського городища (із закладанням 16 шурфів), неподалік поселення черняхівської культури Перемірки II, ознак древніх поселенських чи поховальних пам’яток не виявлено.

За результатами масштабних робіт 2025 р. підготовлено нові узагальнюючі картографічні матеріали. При цьому в архівах і бібліотечних фондах детально проаналізовано дані дослідників про відкриття пам’яток на цій місцевості у 1970-1980-ті рр. У зв’язку з цим визначено території, перспективні для проведення археологічних робіт у наступні археологічні сезони. Зокрема, мова йде про поселення Котельва-2, Котельва-3 (східна округа Більського городища), Західне I (західна округа). Звернуто увагу на майданний комплекс типу Скоробору біля колишнього хутору Воїново(е). Необхідними є й подальші роботи в межах північної частини Великого укріплення, а також ззовні нього, поруч із оборонними спорудами (валами та ровами).

За підсумками робіт актуалізовано проблематику розгляду та затвердження меж Комплексу пам’яток території й округи Більського городища. Представлено авторські бачення, напрацювання щодо цього. При цьому враховано законодавчі вимоги та рекомендації, міжнародний досвід колег. Матеріали містять й інформацію про процес виготовлення у 2025-2026 рр. узагальненої облікової документації (паспорта) на Комплекс пам’яток території й округи Більського городища, до складу якого нині віднесено 60 пам’яток місцевого та національного значення (території Полтавщини та Сумщини). Наголошено на необхідності збереження, охорони комплексу на міжнародному рівні. Зокрема, шляхом включення до Міжнародного списку культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом ЮНЕСКО. Стаття також презентує авторські бачення щодо меж зони проведення науково-дослідних і пам’яткоохоронних робіт Історико-культурним заповідником «Більськ», що активно працює на теренах аналізованого мікрорегіону.

«Економічне диво» Голландії 17 ст.: два типи історіографічного дискурсу

2026-05-11T20:55:11+03:00

У статті проведено порівняння наукової інтерпретації явища «економічного дива» у Республіці Сполучених Провінцій 17 ст. німецьким істориком Ернстом Баашем і британським дослідником Джонатаном І. Ізраелем. Застосовано компаративний метод історіографічного дослідження. З’ясовано, що вчені належать не тільки до різних поколінь істориків, але й до різних дослідницьких парадигм. Висвітлено головні елементи наукової біографії Е. Бааша і Дж. І. Ізраеля.

Е. Бааш, як дослідник економічної історії Гамбурга, зазнав впливу відомого представника критичного напряму німецької історіографії Г. фон Белова. Зазначено, що від свого наставника Е. Бааш сприйняв націоналістичні та великодержавні уявлення про минуле Німеччини та її перспективи. Дослідницький підхід Е. Бааша у своїй основі зберігав головні принципи класичного німецького історизму. У статті показано, як консервативні погляди вченого позначилися на його дослідженні економічної історії Голландії. Вказано, що Е. Бааш основним чинником економічного піднесення Республіки Сполучених Провінцій вважав свободу торгівлі, міський характер суспільства. Негативне ставлення Е. Бааша до Веймарської республіки виразилося у критичній оцінці державного ладу Республіки Сполучених Провінцій, який історик означав як «торгову компанію». Визнаючи великі здобутки господарства, економіки країни, Е. Бааш акцентував увагу і на негативних аспектах голландської демократії: нехтування торговою олігархією загальнодержавними інтересами, корупція, непотизм.

Творча індивідуальність сучасного британського історика Дж. І. Ізраеля формувалася органічно в умовах оновлення історичної науки. Вказано, що історію Республіки Сполучених Провінцій вчений розглядав як еволюцію нідерландського суспільства у всіх його зв’язках – економічних, політичних, релігійно-духовних, культурних. Розглянуто бачення науковцем чинників процвітання господарства, фінансів, промисловості, мистецтва, філософії, тобто, голландського «Золотого віку». Виявлено, що у синтезі про Республіку Сполучених Провінцій Дж. І. Ізраель назвав чинниками «економічного дива» у країні звільнення від іспанського гніту, запровадження республіканської форми правління, успішну військову реформу, наявність регулярної армії та військово-морського флоту, здатних захистити суверенітет від іноземної агресії, відсутність феодалізму, господарську активність численної верстви вільних селян, потік кваліфікованих ремісників-мігрантів із півдня, наявність житла та продовольства для них, позитивні для країни геополітичні зміни у Європі.

Розвідки з історії пожежної справи Літинщини (кінець 18 – початок 20 ст.)

2026-05-11T21:04:02+03:00

Висвітлено процес становлення та розвитку пожежної справи на території Літинщини з кінця 18 до початку 20 ст. у контексті суспільно-політичних, адміністративних і соціально-економічних трансформацій, що відбувалися на Поділлі. На основі широкого кола джерел, зокрема архівних документів, статистичних матеріалів, нормативно-правових актів, періодичних видань, страхових звітів і спогадів сучасників, здійснено всебічний аналіз організаційних засад діяльності пожежних підрозділів, їх матеріально-технічного забезпечення та кадрового складу.

Особливу увагу приділено формуванню системи протипожежного управління на місцевому рівні, ролі поліцейських структур у забезпеченні пожежної безпеки у 19 ст., а також поступовому переходу до громадських і добровільних форм організації пожежної охорони. Охарактеризовано нормативно-правове регулювання протипожежної діяльності, механізми фінансування через місцеві збори, земські бюджети та страхові інституції. Проаналізовано матеріально-технічний стан пожежних обозів, умови їх утримання, забезпеченість інвентарем, а також процес упровадження перших технічних новацій і модернізаційних рішень.

У дослідженні визначено роль органів місцевого самоврядування, земських установ, міських управ і добровільних пожежних товариств у формуванні системи протипожежного захисту міст і сільських населених пунктів Літинського повіту. Окремо розглянуто вплив соціально-економічних чинників, характеру забудови, демографічної структури та рівня господарського розвитку регіону на ефективність протипожежних заходів. Значну увагу приділено аналізу впливу воєнно-політичних подій початку 20 ст., зокрема революційних процесів і воєн 1917-1920 років, які спричинили дезорганізацію системи управління, погіршення матеріального забезпечення пожежних команд і зростання пожежної небезпеки.

Дослідження дозволяє простежити еволюцію організаційних підходів до забезпечення пожежної безпеки на регіональному рівні, виявити взаємозв’язок між загальнодержавними реформами та місцевою практикою їх реалізації, а також окреслити регіональну специфіку розвитку пожежної справи. Робота розкриває малодосліджену сторінку історії Поділля та визначає місце пожежної служби у системі соціальної інфраструктури та безпеки населення.

Ректори Одеської духовної семінарії (1838-1920 рр.)

2026-05-11T21:08:40+03:00

У статті досліджено особливості розбудови Одеської духовної семінарії упродовж 1838-1920 років через призму діяльності її ректорів. Проаналізовано роль Херсонського архієпископа Гавриїла (Розанова) у процесі її заснування й організації роботи на початковому етапі. Цей заклад мав всестановий характер. Там могли отримати середню духовну освіту не лише діти церковнослужителів, але й діти з різних станів переважно українських губерній. Зазначено, що серед семінаристів були й вихідці з європейських країн, зокрема Болгарії.

Приділено увагу першому ректору – Порфирію (Успенському), який був не лише професором богослов’я і фахівцем у галузі освіти, але й відомим ученим-сходознавцем, з іменем якого пов’язано низку важливих досліджень в церковній історії.

Розглянуто роботу й інших ректорів цього закладу духовної освіти упродовж перших 30-ти років його існування. З’ясовано, що цей період не відрізнявся кадровою стабільністю, що негативно позначилось на становищі семінарії. Попри те, що на чолі семінарії були професори, які отримали вищу духовну освіту в різних духовних академіях імперії та мали досвід адміністративної роботи, вони з різних причин надовго не затримувались на своїх посадах.

Акцентовано увагу на ректорстві Мартирія Федоровича Чемени, завдяки якому в наступні 32 роки відбувся стрімкий розвиток семінарії. Він теж мав академічну освіту та попередній досвід викладацької роботи у семінарії на посаді професора. Проте, на відміну від своїх попередників, зумів створити згуртований колектив висококваліфікованих викладачів, які надавали семінаристам високий рівень освіти та належне християнське виховання.

Проаналізовано діяльність ректорів на початку 20 ст. Досліджено вплив їх громадського світогляду на освітній і виховний процес у семінарії. У роботі простежено становище закладу духовної освіти за ректорства Костянтина Васильовича Бречкевича. Він усіляко намагався вберегти семінарію від проникнення революційних і матеріалістичних ідей, забезпечити її стабільну життєдіяльність у період буремних революційних потрясінь. Проте, з приходом радянської влади заклад освіти, який готував священнослужителів, став не потрібним. Тож 1 травня 1920 р. семінарію було ліквідовано, а її приміщення передано сільськогосподарському інституту.

Зроблено висновок, що упродовж досліджуваного періоду розвиток Одеської духовної семінарії значною мірою залежав від особистості ректора, який перебував на посаді та діяльності єпархіального архієрея.

Естетична категорія ікі як концептуальна парадигма міської культури епохи Едо та її трансформація у сучасній японській візуальній культурі

2026-05-12T18:16:01+03:00

Стаття присвячена аналізу феномена ікі (iki) як засадничого поняття японської естетики, що було історично сформоване у міському середовищі доби Едо (1603-1868) та після трансформацій продовжує зберігати свою актуальність у сучасній японській візуальній культурі. Ікі постала як категорія естетичного смаку, так і онтологічна категорія, що передбачає ретельно продуману вишуканість, позбавлену претензійності, дистанцію, вміння привертати увагу та чуттєвість без надміру, що перебуває на межі між розкішшю та стриманістю. Дослідження простежує розвиток поняття ікі від його основ у культурі кварталу розваг – юкаку (yūkaku) і таких концепцій, як цу (tsū) та суй (sui), до філософського осмислення у праці «Структура ікі» (Iki no kōzō) авторства Кукі Шюдзо. Приділено увагу й тому аспекту, як ця категорія поступово змінювалася за японської модерності та постмодерності.

Методологічну основу дослідження становлять феноменологічний підхід, насамперед у тій версії, що її розробив Кукі Шюдзо, та герменевтичний аналіз первинних і вторинних джерел. Компаративний підхід уможливлює виявлення зв’язків ікі з іншими категоріями японської естетичної думки, зокрема вабі-сабі, міябі, юґен і моно-но аваре. Висвітлено укійо-е як візуальний медіум репрезентації ікі, що є особливо актуальним та виразним у жанрі біджін-ґа (bijin-ga). Враховано трактат Танідзакі Дзюн’ічіро «Похвала тіні» (In’ei Raisan) як текст, що фіксує усвідомлення кризи традиційної японської естетики в умовах вестернізації доби Мейджі (1868-1912).

Також автор приділяє увагу інтерпретації категорії ікі у культурних практиках сучасної Японії – дизайні, архітектурі, аніме, моді та цифровому мистецтві. У зазначених контекстах ікі постає радше як продукт осмислення культурної спадщини, аніж безпосередньої спадкоємності традиції.

Аналіз охоплює три взаємопов’язані виміри – естетичний, соціологічний і перспективу досліджень візуальної культури. Наукова новизна роботи забезпечується залученням до наукового обігу нових цифрових творів та їх осмисленням у заданому теоретичному ракурсі. У підсумку окреслюється ширша теоретична проблема: якою мірою естетична категорія, сформована в умовах доіндустріального міського середовища, може зберігати концептуальну цілісність нині, в умовах глобалізації та масової культури.

Переселенська колонізація Центральної Азії Російською імперією: передумови, механізми та наслідки (кінець 19 - початок 20 ст.)

2026-05-12T18:24:40+03:00

У статті розглянуто процес переселенської колонізації Центральної Азії Російською імперією в кінці 19 - на початку 20 ст. Визначено, що цей процес являв собою комплексний державний проект, що мав реалізувати масштабне соціально-економічне перетворення регіону, укріплення на його території імперського панування. Проаналізовано ідеї, які лежали в основі розгортання колонізаційної політики, зокрема вплив політичних розрахунків, фактор перенаселення в європейській частині імперії та плани імперського керівництва з формування власної сировинної бази.

Розглянуто нормативно-правові й адміністративні механізми колоніального управління, які використовувались для контролю над місцевим населенням і ресурсами, організації допомоги колоніальним переселенцям.

Приділено увагу етнічному та соціальному складу переселенців, серед яких абсолютну більшість складали українські та російські селяни. Розглянуто також специфіку регіонального розселення, процесу адаптації господарства до нетипових природно-кліматичних умов. Розглянуто характерні елементи повсякденного життя колоністів та їхню взаємодію із місцевим населенням.

У статті встановлено, що взаємовідносини між переселенцями та корінними народами мали суперечливий характер. Попри постійну економічну співпрацю, корінне та приїждже населення не інтегрувалися одне з одним. Визначено, що головною причиною такого явище була цілеспрямована імперська політика. Російська колоніальна адміністрація сприяла формуванню системи просторового та правового розмежування між місцевим мусульманським населенням і християнськими колоністами. Це зумовило поступове накопичення напруги між вищезазначеними групами.

Зроблено висновок про те, що хоча колонізація була відносно успішною, вона завадила формуванню у регіоні єдиного суспільного простору. Це, у свою чергу, заклало підґрунтя для подальших конфліктів.

Земляцтва студентів Київського політехнічного інституту у перше десятиліття 20 ст.: нормативно-правові засади діяльності

2026-05-12T18:29:25+03:00

У статті досліджено нормативно-правові засади діяльності земляцтв студентів Київського політехнічного інституту у перше десятиліття 20 ст. Проаналізовано умови їх створення та функціонування у контексті законодавства Російської імперії. На основі архівних матеріалів фонду Київського політехнічного інституту Державного архіву міста Києва відтворено процес легалізації студентських об’єднань, порядок затвердження їх статутів, організацію зібрань і щоденну діяльність земляцтв. Особлива увага приділяється аналізу установчих документів, зокрема статуту Орловського земляцтва 1908 р. та звіту Полтавського земляцтва 1908 р., які дозволяють простежити структуру, управління та функціональні напрями цих організацій.

Дослідження показує, що земляцтва були легальними студентськими об’єднаннями, які діяли під контролем адміністрації Інституту та були орієнтовані передусім на надання матеріальної, моральної та соціальної підтримки студентам-землякам. Основними напрямами їх діяльності були організація матеріальної допомоги, проведення регулярних зібрань, культурно-просвітницьких заходів, а також підтримка взаємодії та спілкування між студентами з одного регіону як на території Інституту, так і за його межами. Такі заходи сприяли збереженню регіональних зв’язків і соціальній комунікації.

Внутрішня організація земляцтв базувалася на виборності керівних органів і демократичних принципах управління. Правління, до складу якого входили голова, секретар, скарбник і додаткові обрані члени, відповідало за фінансове забезпечення діяльності, організацію заходів і контроль за наданням допомоги членам. Голосування проводилося відкрито або таємним способом, рішення ухвалювалися більшістю голосів, що забезпечувало прозорість і демократичність управління.

Таким чином, земляцтва не були політичними організаціями, а легальними студентськими спільнотами, діяльність яких мала соціальне та матеріальне спрямування, що було особливо важливим для студентів із небагатих верств населення. Дослідження дозволяє глибше зрозуміти особливості студентських організацій, соціальної взаємодопомоги та самоврядування у вищих навчальних закладах на початку 20 ст., демонструючи, як студенти поєднували власні потреби з регламентованими правилами інституту.

Відображення подій доби Центральної ради та Української народної республіки в американській пресі 1917-1918 рр.

2026-05-13T10:31:30+03:00

У статті головна увага приділяється з’ясуванню у загальних рисах характеру інформації щодо подій в Україні під час Центральної Ради та Української Народної Республіки 1917-1918 рр. та стосовно України загалом, яка поширювалася у тогочасній американській англомовній пресі та тим самим сприяла формуванню певного образу України в очах американського суспільства. Як становлення окремої державності на підставі принципу «самовизначення націй», так і демократичний характер української державності відповідали тим принципам політики, які декларувалися США під час війни, зокрема, принципам президента В. Вільсона.

Було встановлено, що активність УНР у справі включення до процесу мирних переговорів із Центральними державами й укладення сепаратного миру, відносини УНР та Радянської Росії (більшовиків), відносини України з Четверним Союзом, наслідки Брестської угоди викликали постійний інтерес в американській пресі. Припускаємо, що до певної міри досвід УНР, відображений в американських газетах, підготував певні дальші кроки США у період вже укладення остаточних мирних угод і стосовно відносин з Україною.

Щодо змісту інформації стосовно України та відповідного образу, який формувався на основі газетних публікацій, було з’ясовано, що газетні публікації стосовно України, що з’являлися у 1917-1918 рр. в англомовній американській пресі, з одного боку, представляли собою віддзеркалення головних подій в Україні, переживаючи кульмінації під час резонансних подій. З іншого боку, в них формувалося концептуальне сприйняття УНР як результату розвитку українського національного руху й окремого самостійного феномену.

Американські читачі отримували відомості щодо України, починаючи від її більш давньої історії та завершуючи історією УНР Центральної Ради, щодо її уявлень стосовно державної території, щодо економічного потенціалу та значення тощо. Загалом українське питання характеризувалося у газетах як таке, що має значення не тільки для України, але й для міжнародної спільноти.

До витоків музейної справи у НІАЗ «Ольвія» НАН України

2026-05-13T10:54:14+03:00

У статті розглянуто перші практичні заходи з музеєфікації, здійснені в Ольвійському заповіднику у 1938 р. Роботи проводилися для збереження в експозиції житлових будинків елліністичного часу, як розкопаних на ділянці НГФ у 1909-1911 рр., так і тих, що досліджувалися у другій половині 1920-х – першій половині 1930-х рр. – А, І (И), НГ. Послідовно вивчено напрацьований алгоритм робіт – від додаткових археологічних досліджень для повного розкриття плану споруди на одному будівельному періоді до закріплення фундаментів пошкоджених споруд шляхом будівництва додаткових підмурків і встановлення кам’яних контрфорсів у найнебезпечніших місцях. Роботи носили багато у чому експериментальний характер і постійно коригувалися з метою вибору найкращого результату у закріпленні кам’яних мурувань. Проте саме їх результати й започаткували методику практичної музеєфікації, яка дозволила зберегти архітектурно-будівельні комплекси Ольвії в експозиції просто неба у 1930-і рр. Врахування специфіки місцевої геології дозволило поширити здобутий у попередній час досвід зведення захисного земляного обвалування та канав для відведення дощових вод на роботи по всьому городищу.

Роботи здійснювалися під безпосереднім керівництвом архітектора Олександра Карасьова за попередньо розробленою начальником Ольвійської експедиції Лазарем Славіним програмою. Основою для написання статті стали рукописний щоденник Карасьова та матеріали фотоархіву експедиції за 1935-1938 рр., що зберігаються у Науковому архіві Інституту археології НАН України. Незважаючи на те, що доцільність деяких консерваційних заходів не витримала перевірки часом, роботи здійснені у 1938 р., мають високу цінність для вивчення історії музейної роботи у НІАЗ «Ольвія» НАН України.

Фінансування: Дослідження здійснено у рамках науково-дослідної роботи Відділу археології Нижнього Побужжя Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія» НАН України «Античне місто та його хора у Північно-Західному Причорномор’ї» (державний реєстраційний № 0124U003377).

Громадсько-політична діяльність Андрія Малишка в період «відлиги» (1953-1964 рр.)

2026-05-13T10:55:07+03:00

Статтю присвячено участі української творчої інтелігенції у громадсько-політичних процесах періоду «відлиги» в СРСР і реакції на цю участь з боку окремих гілок влади та КДБ через призму літературної, громадської та депутатської діяльності українського «народного поета» Андрія Самійловича Малишка.

З огляду на стан дослідження окресленої теми у вітчизняній історіографії автором поставлено за мету з’ясувати особливості громадсько-політичної діяльності відомого українського радянського письменника Андрія Малишка у період «відлиги».

На основі глибокого дослідження архівних і газетних публікацій автором проведено ґрунтовний аналіз громадсько-політичного життя культурної інтелігенції УРСР періоду «відлиги». Висвітлено процеси «десталінізації», боротьби з «антипартійною групою» та кампанії Микити Хрущова у сфері культури через призму участі в цих процесах Андрія Малишка.

Період «відлиги» надав можливість творчій інтелігенції скористатися обмеженою лібералізацією життя в СРСР. «Десталінізація» та виступи щодо «антипартійної групи» дали їй змогу активніше впливати на політичне й громадське життя, відстоювати свої права, захищати надбання демократизації. Андрій Малишко, як і багато інших членів СРПУ, беззастережно підтримував курс першого секретаря М. Хрущова та брав участь у його кампанія в різних сферах життя. Поет багато разів виступав на заходах, присвячених з’їздам партії, засуджував членів «антипартійної групи», особливо колишнього секретаря ЦК КПУ Лазаря Кагановича. Також він завжди приділяв значну увагу особі Микити Сергійовича, у промовах і віршах оспівуючи його та його політику. Водночас, підтримка з боку М. Хрущова захищала його від критики та переслідувань.

А. Малишко виступав проти політики русифікації в республіці й утисків творчої інтелігенції. Але при цьому сам брав участь у кампанії цькування лауреата Нобелівської премії Бориса Пастернака, висловлював політичні звинувачення на адресу інших письменників. літераторів, художніх діячів. прихильно ставився до кампанії М. Хрущова у сфері культури, виступаючи проти різних радянських літературних і художніх діячів.

Після приходу до влади в СРСР Леоніда Брежнєва А. Малишка більше не обирали депутатом, але він залишався активним у громадському житті республіки беручи участь у різних знакових подіях і громадсько-культурних заходах цієї доби.