Розвиток концепції про незалежний ВПК Туреччини в рамках її відносин із США (1974-2007 рр.)

Анотація

У статті розглядається історія становлення ідеї про незалежний ВПК Турецької республіки у контексті її відносин із США. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1974-2007 рр. В якості нижньої хронологічної межі обрано 1974 р., коли було введено американське ембарго на продаж Туреччині військової продукції. Саме у цей час турецькі політики почали робити заяви про необхідність розвивати незалежне ВПК. 2007 рік вважаємо датою остаточного закріплення вказаної ідеї в оборонній доктрині Турецької республіки. Проаналізовано основні напрямки співпраці Анкари та Вашингтона у сфері військової промисловості, включаючи програми ліцензованого виробництва винищувачів F-16, створення спільних підприємств, розвиток національних оборонних компаній та участь Туреччини у міжнародних військово-технічних проектах.

У 1980-х роках США та Туреччина налагодили й активізували відносини у сфері військової промисловості. Американські компанії фінансували будівництво турецьких оборонних підприємств і спонсорували перехід турецьких збройних сил на стандарти НАТО. У роботі розглянуто передумови трансформації турецької оборонної політики після завершення Холодної війни та війни у Перській затоці 1990-1991 рр. Показано, що зміна міжнародного стану, зростання регіональної ролі Туреччини та нові виклики безпеки зумовили масштабну модернізацію збройних сил і збільшення витрат на оборону.

Досліджується процес інституційного оформлення концепції незалежного військово-промислового комплексу наприкінці 1990-х рр. Особливе місце займають декрет № 98/11173 «Принципи політики та стратегії турецької оборонної промисловості» та «Біла книга» 2000 р., де було закріплено пріоритети національного виробництва озброєнь, стимулювання науково-технічних розробок, підтримку експорту оборонної продукції та зниження залежності від закордонних постачальників. Показано, що ці документи стали теоретичною основою подальшої політики турецького керівництва в оборонній сфері.

Окремо розглянуто вплив Другої війни в Іраку 2003 р. на американсько-турецькі відносини. Зроблено висновок, що розбіжності щодо іракського питання прискорили реалізацію курсу на розвиток власного ВПК і сприяли відмові Туреччини від низки проектів, які передбачали обмежений доступ до іноземних технологій. Встановлено, що політика, сформульована наприкінці 1990-х років, зберігала наступність незалежно від зміни політичних еліт і була продовжена урядом Р. Ердогана.

У результаті дослідження доведено, що в 1990–2000-х роках Туреччина послідовно поєднувала співпрацю із США й іншими партнерами по НАТО з розвитком національної оборонної промисловості, поступово формуючи модель військово-технічної автономії, яка стала одним із ключових напрямів її державної політики у сфері безпеки та оборони.