Даосизм і Хуан-Лао у «Ши цзі»

Анотація

У статті розглядається проблема сутності ранньоханьського даосизму та вчення Хуан-Лао згідно повідомлень першої китайської офіційної історії – «Ши цзі». Питання місця вчення Хуан-Лао в інтелектуальному контексті є однією з найбільш дискусійних тем в історії філософської думки Стародавнього Китаю. Так, попри те, що більшість вчених відмічають значний вплив даоських ідей, досі не існує загальноприйнятого визначення що ж таке Хуан-Лао, і до якої інтелектуальної традиції слід відносити це вчення. Для вирішення цього питання автор звертається до аналізу мотивів запровадження авторами «Ши цзі» неологізмів «даоцзя» та «Хуан-Лао», їх зв’язку та початкового змісту.

У статті критикується усталена в історіографії концепція «шести шкіл», яка базується на анахронічному тлумаченні терміна «цзя» у знаменитому есе Сима Таня. Відповідно, наголошується на відсутності такого явища як «даоська школа» у цей період. Визначено, що термін «даоцзя» у «Ши цзі» позначав спеціалістів із даоських технік внутрішнього вдосконалення та заснованих на Дао і де принципів управління, водночас Хуан-Лао виступало назвою політико-орієнтованої доктрини «даоцзя». Згідно із цим, автор підтверджує думку про ідентичність описаного у творі даосизму та вчення Хуан-Лао.

Стаття приділяє увагу визначенню ролі та значення образів Лао-цзи та Хуан-ді у вченні та відслідковує витоки даоського синкретизму у доханьську епоху. Хоча повідомлення джерела про походження Хуан-Лао є досить туманними та ретроспективними, найімовірнішою є гіпотеза про початок формування хуан-лаоських ідей у державі Ці, де діяла відома Академія Цзіся. Найбільше значення для визначення суті Хуан-Лао становлять подані у творі біографії пов’язаних з ним осіб епохи Хань. Їх аналіз показує, що даоські синкретичні ідеї, представлені вченням Хуан-Лао, були популярними за перших імператорів Хань і домінували при дворі за правління Вень-ді та Цзін-ді, натомість прихід до влади У-ді розпочав занепад політичного впливу послідовників даоських ідей. Водночас зроблено висновок про відсутність у них спільної ідентичності, заснованої на приналежності до вчення Хуан-Лао.

Автор припускає, що створення категорії «даоцзя» й образу Хуан-Лао з атрибутами філософської школи є намаганнями авторів «Ши цзі» згуртувати послідовників даоської традиції та зміцнити їх авторитет і вплив. Як наслідок, стверджується про доцільність розглядати Хуан-Лао як даоську синкретичну традицію, що могла включати школи окремих майстрів, але не як реально існуючу цілісну школу.