Візуалізація образів української історіографії у публічному дискурсі ХІХ cт.: «відсутні патріархи» очима М. Грушевського

Анотація

У статті досліджуються механізми формування М. Грушевським своєрідного «музею образів», в уявному символічному просторі якого визначалося місце «патріархів» української культури ХІХ ст. Цей «музей» зберігав пам’ять історика про візуальні портрети тих значущих інших, з якими була пов’язана його генеалогія — як реальна, так і символічна. Аналітичною основою дослідження «музею образів» М. Грушевського є постструктуралістська інтерпретація знакової статті 1902 року – «Друга вистава образів Ів[ана] Труша». Поява цього тексту М. Грушевського тлумачиться як результат «роботи скорботи» історика за втраченим батьком – Сергієм Грушевським, котрий помер у 1901 р. Відповідником мертвого батька в реальній генеалогії М. Грушевського став образ «патріарха» І. Нечуя-Левицького, з фігурою якого була пов’язана символічна генеалогія історика: саме цей знаковий український письменник ввів у поле белетристичного письма гімназиста Михайла. Й саме відсутній на виставці І. Труша портрет І. Нечуя-Левицького викликав почуття суму – проєкцію скорботи за втраченим батьком у річницю його смерті. Натомість присутній на виставці І. Труша образ «патріарха» В. Антоновича, з іменем якого в українській історіографічній традиції, зазвичай, пов’язують постать М. Грушевського, естетично оцінювався останнім як «дешева ілюзія життя».