Народна освіта та школа в концепції українізації й утвердження національної ідентичності українців другої половини ХІХ століття

Анотація

Упродовж другої половини ХІХ ст. проблема народної освіти та поширення писемності серед усіх верств українського соціуму залишалася у числі головних завдань представників нашої національної еліти. Причому, наприкінці 1850-х – початку 60-х років, в умовах короткого періоду лібералізму в політиці Російської імперії ця діяльність надзвичайно стрімко й обнадійливо успішно була започаткована, але вже у 1863, 1876 рр. та надалі – репресивні обмеження з боку влади спричинили в рядах українських громадських діячів різнопоглядність щодо пріоритетів у роботі. Власне, частина з них перейшла на позиції акцентування проблеми соціального вивільнення та боротьби за поліпшення умов життя фізично працюючих верств; а водночас, нехтуючи проблемою надання цим верствам чіткого національно-культурного самоусвідомлення. У подальшому, українські симпатики боротьби за соціальне звільнення цілком приєдналися до загальноросійської боротьби з правлячим режимом самодержавства, у контексті політичних теорій соціалізму та марксизму – тим самим втративши розуміння важливості утверджувати серед українців усвідомлення власної національної ідентичності.